Відносини кураторії з Острозьким Відновлення й повторне потвердження першої грамоти В. К. Острозького з 1570 р. вказує на те, що у взаєминах між братством і єпископом, чи місцевим парохом, не все було гаразд. Братство, «побіч втягнення в засяг своїх інтересів винятково церковно-культурних, стало вмішуватись також у чисто церковні справи та створювати конфлікти». Це могло бути пов'язаним з тим, що тернопільські міщани пішли дещо задалеко у виконуванні наданих їм Острозьким повноважень. Проте Острозький все ж таки поступився братству. Цьому могло, правда, посприяти перебування у Тернополі патріарха Єремії у 1589 році.
Розвиток братства. Братська школа
Грамота князя Острозького з 1593 року поширювала права та лблв'язки братства й згадувала також про школу, яка, можливо, вже тоді існувала. Підтримуване за життя Острозького, братство, продовжувало розвиватися і по його смерті (1608р.). Завдяки матеріальним засобам воно могло навіть поширити свою діяльність у другій половині XVII століття на молодь, заклавши 1668 р. при церковній школі "Братство благочестивих і благонадійних младенцов в мисті Тернополи обитающих", затверджене єпископом Йосифом Шумлянським.
Ополячення українців в ІІ пол. XVII ст. і Братство
Уціліло від лихоліть і нинішнє приміщення з монастирськими прибудовами української греко-католицької церкви Непорочного Зачаття, споруджене в 1749 - 1779 рр. у стилі пізнього бароко з елементами рококо як католицький храм ордену Домініканців.
Друга половина ХІХ ст. - Початок ХХ століття
Розвиток міста наприкінці ХІХ століття У другій половині ХІХ ст. до Тернополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5 приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.
Розвиток національної ідеї в Тернополі
Під впливом революційних подій 1848 р. інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. відкрито філію «Просвіти» у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополит Йосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер Лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменник Володимир Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
[img]http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/d/d1/Ternopil_vul._Rus'ka.jpg/300px-Ternopil_vul._Rus'ka.jpg[/img]
Вул. Руська у Тернополі
На світанку ХХ століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно-просвітницькі і спортивні товариства "Січ", «Пласт», "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро-Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західно-Української Народної Республіки.
В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.
Тернопіль - столиця Західноукраїнської Народної Республіки
Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий звідти перебрався до Станіславова (Івано-Франківськ). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деякий час витіснили із міста більшовицькі війська.
Тернопіль у складі Польщі
Quote
Тернопіль на польських картах 20-30-их рр. Quote
Тернопіль — центр Тернопільського воєводства У 1922 р. Тернопіль став центром новоствореного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств «Луг», «Сокіл», «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», спортивного клубу «Поділля» і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.
Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли «Подільський Союз кооператив», «Килина», «Українбанк», «Пасічника спілка», «Маслосоюз», «Сільський господар», багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.
Друга світова війна
В Тернополі з нагоди Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові 27 липня 1941 відбулася багатолюдна маніфестація; українці зайняли адміністративні установи міста, упр. округи очолив В. Охримович.[1]
Жителі міста Й. і В.Кравчуки, М. Кулик, О. та Г. Саїки, О. й З. Сердюки — одні з праведників народів світу[2]
Тернопіль у Радянський період
Під час Другої Світової війни Тернопільський став був повністю знищений. А в 50-их роках минулого століття відбувається масштабна відбудова Тернополя. Водну перлину міста стали відновлювати у 1956 році, коли було прийнято рішення про підпорядкування всіх водних ресурсів місцевій владі. Тоді збудували нову дамбу, а рівень води став вищим, ніж було раніше. Нове водосховище зайняло значно більшу площу – понад 300 гектарів, і назвали його Комсомольським озером.
У той же час проходять так звані суботники з благоустрою територій довкола озера. Між водоймою та центром міста заклали парк імені Шевченка, який протягнувся вздовж східного берега водойми. Відреставрували і Старий Замок, у якому згодом розмістився Палац спорту. Впритул до нього прибудували красивий будиночок, в якому розмістили ресторан „Хвиля”. Над рестораном була тераса, з якої відкривалась чудова панорама озера (на жаль, її вже не існує, оскільки цій будівлі надбудували другий поверх). На південно-східному березі був створений міський пляж. Потрапити до нього з міста можна було спустившись із широких сходів, що ліворуч Старого Замку, чи з вузьких, що біля альтанки праворуч нього. Уся набережна вздовж парку була оформлена в неокласичному стилі, який у ті часи був досить поширеним. Були споруджені альтанка та інші декоративні об’єкти. В цей же період був споруджений славнозвісний острів Кохання. Щоправда, це тепер його так називають. Тоді він був названий на честь тодішнього міського голови Сидоренка. Подейкують, що тоді за спорудження острівця міське керівництво отримало сувору догану. Однак зодчі у його проектуванні не вигадували чогось незвичайного. Просто під час планового поглиблення Комсомольського озера бульдозерами нагребли мул з дна водойми. Потім тут посадили дерева та збудували дерев’яну альтанку, що стоїть і досі.
У 60-их роках пляж біля Старого замку ліквідували. Натомість створили стоянку для катерів, яхт і моторних човнів. Біля Старого замку збудували і центральну пристань. Широкі сходи, що ведуть до неї, розділив каскад штучних водоспадів, який назвали „Сльози Гронського”. Пан Гронський у той час був головним архітектором міста, але через якийсь прокол його посадили у в’язницю. Поруч, на частині території колишнього Підзамче за типовим проектом збудували готель „Тернопіль”. Однак у той час він значно прикрасив місто, а з боку набережної створили мальовничі схили. На протилежній стороні, на схилах Кутковецької гори, заклали лісопарк „Лісопарк”. На березі новоствореної зеленої зони збудували ресторан „Поплавок”, з тераси якого відкривався чудовий краєвид на центральну частину міста. Біля ресторану створили новий пляж. Згодом його назвали Ближнім, оскільки неподалік села Пронятин створили ще один пляж, який став Дальнім. У сімдесятих роках двадцятого століття стоянку човнів перенесли на протилежний берег міста. Там же був створений Морський клуб.
4 грудня 1939 року Тернопіль став центром області.
Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів - сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні...